Причини нервозності дітей

Сапіжанська СЗШ І-ІІ ступенів

Вчитель початкових класів Боднарчук Н.В.

 Причини нервозності дітей

Чому ж діти стають нервовими? Нервозність іноді підстерігає дитину ще до її народження. Алкоголізм батьків, нервові переживання матері, її втома й неправильне харчування під час вагітності погано позначаються на розвитку центральної нервової системи дитини.

З першого ж дня життя вона поводиться не так, як її однолітки.

Якщо звичайно маленькі діти спокійно і міцно сплять, нервові діти сплять недовго і неспокійно. Вони крутяться, невдоволено морщаться, просинаються від будь-яких незначних причин і рідко бувають веселими.

На нервовий стан дитини впливають також хвороби. При порушенні травлення організм отруюється різними шкідливими речовинами, отруюється при цьому й нервова система. Діти часто страждають через нездорову носоглотку (мигдалини й аденоїди): у них бувають головні болі, порушення сну, ослаблення уваги, млявість, швидка стомлюваність. Захворювання вух послаблює слух і у свою чергу стає причиною нервовості. Велику шкоду заподіюють дитячому організму глисти. Вони виснажують його, отруюють, викликають недокрів'я, слабість і запаморочення. Іноді відбувається і пряме отруєння нервової системи отрутою глистів.

До порушення діяльності нервової системи призводять інфекційні захворювання. Наприклад, після дифтерії в дітей можуть з'явитися нервові посмикування м'язів обличчя, може наступити тимчасове ослаблення м'язів очей, через що дитина втрачає здатність правильно писати. Ускладнення нервової системи іноді викликають кір, дизентерія, запалення привушної залози.

Вражає нервову систему рахіт. Хворіють рахітом діти, які мало бувають на повітрі, на сонці, яких неправильно годують.

У деяких дітей збільшена щитовидна залоза, порушена діяльність інших залоз внутрішньої секреції. Організм дитини, і в тому числі нервова система, не одержує в достатній кількості соків, які виробляють ці залози. У дітей з'являється підвищена нервовість, запальність, плаксивість.

Різні захворювання так чи інакше послабляють нервову систему дитини. Але, мабуть, найголовніша причина нервозності дітей — несприятливі умови життя в родині і погане виховання. Важкий удар душевному стану дитини наносять ненормальні стосунки між батьками, сварки, сімейно-побутові конфлікти. Все це залишає глибокий слід, іноді доводить до істеричного стану. Сестра дружини Л. М. Толстого, автор книги «Моє життя вдома і в Ясній Поляні» Т. А. Кузьминська згадує: «У дитинстві моєму сварка батька з матір'ю була для мене страшнішою за все, і ці неприємні відчуття, пов'язані з переживаннями дитинства, надовго залишилися в пам'яті вже дорослої жінки».

Діти дуже болісно переживають, коли з родини йде батько або мати. Звичайно розрив назріває у вигляді численних непорозумінь, взаємних образ, навіть скандалів на очах у дітей.

Дитина любить батька і матір, не може вирішити, хто з них правий, і страждає за обох. Важко переживають діти появу в родині мачухи або вітчима. Ці переживання особливо ускладнюються, коли нові члени родини не встановлюють з дітьми простих, душевних стосунків. Найбільш розповсюджені недоліки виховання, з якими пов'язана нервовість дітей,— це невпорядкованість режиму праці і відпочинку дитини, непомірна строгість, або навпаки, коли дитину надмірно пестять.

Досить часто буває, що єдина дитина в родині стає пестуном дорослих. Оточена надмірними турботами й увагою, вона росте егоїстичною, розпещеною, дратівливою і примхливою. У такому ж стані може опинитися дитина й у багатодітній родині, де старші діти вже виросли, а молодший постійно в центрі загальної уваги. Нерозумна батьківська любов погано позначається на розвитку волі, характеру, на всьому душевному стані дитини. З іншого боку, непомірна батьківська строгість, «важка рука» батька, хмурість матері, життя без тепла роблять дітей нервовими, боязливими, засмиканими. Накази і заборони як спосіб виховання — джерело гірких образ і тяжких переживань.

У деяких родинах поєднується і те й інше: і нерозумна любов, і непомірна строгість. Батько занадто строгий, мати занадто добра, сьогодні — одні вимоги, завтра — зовсім інші, зараз — ласкаве слово, а через кілька хвилин — сердитий окрик. Не маючи ще твердих переконань і понять, дитина не може розібратися, що ж добре, а що погано в її поведінці, чому за той самий вчинок її в одних випадках хвалять, в інших — карають. Все це викликає почуття образи, породжує неврівноваженість і роздратованість. Нерівний підхід до дітей, неузгодженість і непослідовність у діях батьків спостерігаються тоді, коли дорослі самі не вміють керувати своєю поведінкою.

Дитяча нервовість — це ще не хвороба, але вона знаходиться на грані нервового захворювання і може перерости в нього. Треба дбайливо ставитися до нервової системи дитини. Для того щоб діти були здоровими, спокійними, з нормальною нервовою системою, необхідні здоровий побут і розумна поведінка батьків. Дотримання правил гігієни, загартовування, правильне харчування, чіткий режим, заняття гімнастикою, спортом захищають дітей від різних захворювань, які в

свою чергу розхитують нервову систему. Ключ до душевного здоров'я дітей — у здорових стосунках в родині, у дружбі і сердечності, які прикрашають все життя родини: батьків і дітей. Існують прості й мудрі правила, обов'язкові для батьків як вихователів дітей: поєднати справедливість і вимогливість, турботу про дітей із привчанням їх до праці, проявляти розумну батьківську любов.

Якщо в силу тих чи інших обставин дитина все ж таки росте нервовою, необхідно змінити умови її життя і по можливості усунути причини, які викликали нервозність. Усвідомивши, що такою причиною стала нездорова атмосфера в родині, батьки повинні знайти в собі сили для того, щоб підкорити свої стосунки благу дітей. Нехай із запізненням, у родині повинна встановитися спокійна, доброзичлива атмосфера. Це — краще лікування нервів дитини. Строгий суд власної совісті допоможе батькам зрозуміти помилки, допущені у вихованні. Тоді замість непомірної строгості або потакання капризам дитини з'явиться новий підхід: справедлива вимогливість, праця, врівноважене і доброзичливе ставлення.

Дуже велике значення має праця. Дитині корисно в'язати, вишивати, клеїти, шити, майструвати по металу, дереву, картону. Якщо вона багато сидить за книгами або комп'ютерними іграми, їй треба дати роботу, яка вимагає рухів, розвитку мускулів. Якщо, навпаки, вона багато бігає, грає в рухливі ігри, її заспокоїть читання, малювання, вирізупання та ін. Чергування розумової і фізичної праці, переключення уваги з одного виду діяльності на інший — вірний засіб зміцнення ослабленої нервової системи.

Дуже важливо підбадьорити дитину, підібрати їй посильну справу, показати, як краще зробити,— словом, розвивати в сина або доньки активність, ініціативу.

Велику користь приносять спортивні ігри, катання на ковзанах, лижах, загородні прогулянки. Спілкування з природою створює гарний, спокійний душевний стан.

Нервові діти дуже вразливі. Не можна перевантажувати їх враженнями: часто водити в театр, у кіно, на ніч читати, надовго вмикати телевізор. Але й позбавляти їх приємних переживань теж не слід. Важливе джерело таких переживань — спілкування з товаришами.

Для всіх дітей необхідні правильний режим і розпорядок, для нервових — особливо. «Ніщо так не приводить нерви в порядок, — підкреслював К. Д. Ушинський,— як строгий порядок у діяльності, і ніщо так не розхитує нерви, як безладне життя».

Нервозність дітей — у більшості випадків набутий стан. Проявивши послідовність і терпіння, батьки можуть домогтися того, що в дитини буде здорова і сильна нервова система.

За матеріалами "Сучасної енциклопедії виховання"